Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 5015/2323/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Погребняка В.Я.,суддів:Білошкап О.В., Запорощенка М.Д.,розглянувши касаційну скаргу ліквідатора Приватного підприємства "НОВ Будсервіс" Слідзьон Надії Петрівнина рішення та постанову у справігосподарського суду Львівської області від 24.07.2012 Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 № 5015/2323/12 господарського суду Львівської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-БЕТОН"доПриватного підприємства "НОВ Будсервіс"провизнання права власностіза участю представників сторін: Дмитренко В.П. - представник ліквідатора Приватного підприємства "НОВ Будсервіс" Слідзьон Надії Петрівни

ВСТАНОВИВ :

У червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-БЕТОН" (далі - ТОВ "ЄВРО-БЕТОН") звернулось до господарського суду Львівської області із позовною заявою до Приватного підприємства "НОВ Будсервіс" (далі - ПП "НОВ Будсервіс") про визнання права власності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.07.2012 у справі № 5015/2323/12 (суддя Ділай У.І.) позов задоволено, визнано за ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" (79056, м. Львів, вул. Пластова, 12. Ідентифікаційний код 35621219) право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 341, а саме: будівлю баків запасу води 160 мЗ (4 шт. по 40 мЗ) під літерою «К-1», загальною площею 189,0 кв.м.; будівлю компресорної під літерою «Л-1», загальною площею 13,2 кв.м.; будівлю диспетчерської під літерою «М-1», загальною площею 8,6 кв.м.; будівлю лабораторії під літерою «Н-1», загальною площею 11,0 кв.м.; будівлю поста охорони під літерою «О-1», загальною площею 12,5 кв.м.; будівлю трансформаторної підстанції під літерою «П-1», загальною площею 10,6 кв.м.; стягнено з відповідача на користь позивача судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі № 5015/2323/12 (головуючий суддя Мирутенко О.Л., суддя Гнатюк Г.М., суддя Кравчук Н.М.) рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2012 у справі № 5015/2323/12 залишено без змін, а апеляційну скаргу ліквідатора ПП "НОВ Будсервіс" Слідзьони Н.П. - без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ліквідатор ПП "НОВ Будсервіс" Слідзьона Н.П. звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просила скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 та рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2012 у справі № 5015/2323/12 за позовом ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" до ПП "НОВ Будсервіс" про визнання права власності, прийняти постанову, якою відмовити ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст.ст. 182, 209, 220, 215, 216, 236, 392, 657 ЦК України, абз. 3 ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 3, абз. 2,3 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 43 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові встановлено, що 27.01.2009 між сторонами у справі було укладено договір №1 про надання поворотної допомоги, відповідно до умов якого позивач взяв на себе обов'язок надати поворотну безвідсоткову фінансову допомогу відповідачу в сумі 1 000 000 грн., а відповідач у свою чергу зобов'язався використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений даним договором строк.

На виконання договірних зобов'язань позивачем 27.01.2009 та 02.02.2009 було перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 1 000 000 грн., про що свідчать платіжні доручення № 326 від 27.01.2009 на суму 200 000 грн. та № 328 від 02.02.2009 на суму 800 000 грн.

У п. 3.1. договору сторони погодили, що допомога надається строком до 26.01.2011. Після закінчення вказаного строку відповідач зобов'язаний протягом 10-ти календарних днів повернути позивачу суму поворотної допомоги (п. 3.2. Договору в редакції згідно Додатку № 1 від 16.09.2010)

07.02.2011 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 01/021, в якій зазначив, що оскільки, станом на 07.02.2011 заборгованість останнього за договором про надання поворотної допомоги не погашена, позивач вимагає протягом 30 календарних днів виконати договірні зобов'язання - повернути суму поворотної допомоги у розмірі 1 000 000 грн., а також згідно п. 4.1. договору сплатити штраф у розмірі 50% від простроченої суми поворотної допомоги, що становить 500 000 грн.

У відповідь на вимогу позивача відповідач у листі б/н від 21.02.2011 повідомив, що у зв'язку з браком коштів виконати зобов'язання згідно договору № 1 про надання поворотної допомоги від 27.01.2009 та додатку №1 від 16.09.2010 до даного договору в частині повернення суми поворотної фінансової допомоги, у розмірі 1 000 000 грн. та сплати штрафних санкцій у розмірі 500 000 грн. ПП "НОВ Будсервіс" не має можливості.

Разом з тим відповідач вказав, що відповідно до п. 4.2. договору у випадку неспроможності сторони-1 виконати зобов'язання перед стороною-2 у грошовій формі, сторона-2 вправі задоволити свої вимоги шляхом отримання у власність нерухомого майна належного стороні-1 на праві власності, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 341 та включає в себе наступні об'єкти: - Будівля баків запасу води 160 м3 (4 шт. по 40 мЗ) під літерою «К-1», загальною площею 189,0 кв.м.; - Будівля компресорної під літерою «Л-1», загальною площею 13,2 кв.м.; - Будівля диспетчерської під літерою «М-1», загальною площею 8,6 кв.м.; - Будівля лабораторії під літерою «Н-1», загальною площею 11,0 кв.м.; - Будівля поста охорони під літерою «О-1», загальною площею 12,5 кв.м.; - Будівля трансформаторної підстанції під літерою «П-1», загальною площею 10,6 кв.м.

На виконання зобов'язань за договором ПП "НОВ Будсервіс" готове погасити борг шляхом передання ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" права власності на вказані вище об'єкти нерухомого майна.

Листом від 28.02.2011 позивач погодився на запропонований позивачем варіант погашення заборгованості у розмірі 1 500 000 грн. та вказав, що після передання ПП "НОВ Будсервіс" нерухомого майна у власність ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" шляхом підписання акту приймання-передачі об'єктів нерухомості, всі фінансові зобов'язання згідно даного Договору будуть вважатись виконаними.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.03.2011 сторонами було підписано акт приймання-передачі об'єктів нерухомості за яким відповідач передав позивачу у власність наступні об'єкти нерухомого майна:

1. Будівля баків запасу води 160 мЗ (4 шт. по 40 мЗ) під літерою "К-1", загальною площею 189,0 кв.м.;

2. Будівля компресорної під літерою "Л-1", загальною площею 13,2 кв.м.;

3. Будівля диспетчерської під літерою "М-1", загальною площею 8,6 кв.м.;

4. Будівля лабораторії під літерою "Н-1", загальною площею 11,0 кв.м.;

5. Будівля поста охорони під літерою "О-1", загальною площею 12,5 кв.м.;

6. Будівля трансформаторної підстанції під літерою "П-1", загальною площею 10,6 кв.м.

Згідно листа ОКП "БТІ та ЕО" № 7204 від 20.07.2012 вищевказані об'єкти зареєстровані на праві приватної власності за ПП "НОВ Будсервіс", код ЄДРПОУ 33195824, на підставі свідоцтв про право власності від 12.10.2009.

Листом № 01/04/12 від 20.04.2012 позивач звернувся до відповідача з вимогою у 10-ти денний термін передати усі правовстановлюючі документи на об'єкти нерухомого майна, що були передані згідно акту від 15.03.2011.

Однак в задоволенні вищевказаної вимоги позивача відповідач у Листі б/н від 18.05.2012 відмовив, вказавши, що з моменту підписання акту прийому-передачі об'єктів нерухомого майна від 15.03.2011 пройшло більше року, а відтак позивач втратив своє право власності на майно, що було передане йому за вказаним актом.

Із такими доводами відповідача щодо втрати права власності на майно позивач не погодився та 23.05.2012 звернувся до відповідача із листом № 02/05/12, відповідно до якого вимагав 30.05.2012 о 10 год. 00 хв. забезпечити явку належним чином уповноваженого представника ПП "НОВ Будсервіс" до Сьомої Львівської державної нотаріальної контори, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 299, для оформлення переходу права власності на нерухоме майно передане згідно акту приймання-передачі. Також позивач наголосив на необхідності представлення всіх правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

У листі-відповіді від 28.05.2012 відповідач вказав, що ПП "НОВ Будсервіс" здійснило всі дії, передбачені договором № 1 від 27.01.2009, зокрема підписало акт приймання-передачі об'єктів нерухомого майна від 15.03.2011. Жодних інших процедур, окрім підписання акту приймання-передачі Договором не передбачено, а тому ПП "НОВ Будсервіс" не бачить потреби у здійсненні додаткових дій для оформлення права власності на передане нерухоме майно.

В зв'язку з цим, посилаючись на ст. 392 ЦК України, позивач звернувся до суду з вимогою визнати за ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" право власності на об'єкти нерухомості передані йому згідно акту приймання-передачі об'єктів нерухомого майна від 15.03.2011.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору №1 про надання поворотної допомоги від 27.01.2009, на виконання умов якого позивач в якості поворотної допомоги перерахував відповідачу кошти в сумі 1 000 000 грн. Виконання позивачем договірних зобов'язань підтверджується представленими суду платіжними дорученнями № 326 від 27.01.2009 на суму 200 000 грн. та № 328 від 02.02.2009 на суму 800 000 грн.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору надану позивачем суму поворотної допомоги відповідач зобов'язався повернути до 05.02.2011, однак вимог вказаних пунктів договору не виконав.

Пунктом 4.1. договору (в редакції згідно додатку №1 від 16.09.2010) передбачено, що за несвоєчасне повернення суми фінансової допомоги відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 50 % від простроченої суми поворотної допомоги, що становить 500 000 грн.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким в постанові погодився суд апеляційної інстанції, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 1 про надання поворотної допомоги від 27.01.2009 становить 1 500 000 грн.

Також господарськими судами встановлено, що згідно досягнутих домовленостей сторонами 15.03.2011 було підписано акт приймання-передачі об'єктів нерухомості, за яким відповідач передав у власність позивачу об'єкти нерухомого майна, вказані у п. 4.2. Договору. Від вчинення подальших дій, спрямованих на оформлення переходу до ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" права власності на передані об'єкти нерухомості відповідач відмовився.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно приписів ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язком для виконання сторонами.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції в рішенні дійшов висновку, з яким в постанові погодився суд апеляційної інстанції, що відповідач не надав суду доказів підставності відмови від оформлення за позивачем права власності на об'єкти нерухомості, передані на виконання зобов'язань за договором № 1 про надання поворотної допомоги від 27.01.2009, отже, відповідач порушив права та майнові інтереси позивача.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи все вищезазначене, в постанові погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції не погодилась із твердженнями заявника апеляційної скарги, що договір № 1 від 27.01.2009 не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. ПП "НОВ Будсервіс" не зверталось до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору, отже, договір позики № 1 від 27.01.2009 є правомірним.

Щодо тверджень заявника апеляційної скарги, що передане по акту майно перебувало на час передачі в реєстрі заборон обтяжень об'єктів нерухомого майна, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на момент винесення рішення - 24.07.2012 ні позивач, ні відповідач про дані факти суду першої інстанції не повідомляли, такі докази в матеріалах справи були відсутні. Наявність таких обставин апелянтом зазначена лише в апеляційній скарзі, яка подана через два роки після винесення рішення. (а.с. 124). Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони спору. Таким чином, вказані обставини можуть бути лише нововиявленими по відношенню до оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач - ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" вважає, що відмовою оформити перехід права власності на об'єкти нерухомого майна відповідач - ПП "НОВ Будсервіс" порушує законні права позивача як власника даного майна, позбавляє його можливості реалізовувати правомочності власника. Позивач, посилаючись на ст. 392 ЦК України, просить суд визнати за ТОВ "ЄВРО-БЕТОН" право власності на об'єкти нерухомості передані йому згідно Акту прийому-передачі об'єктів нерухомого майна від 15.03.2011.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові встановлено, згідно листа ОКП "БТІ та ЕО" № 7204 від 20.07.2012, що передані за актом приймання-передачі від 15.03.2011 об'єкти нерухомого майна, на момент розгляду справи судом першої інстанції, були зареєстровані на праві приватної власності за ПП "НОВ Будсервіс", код ЄДРПОУ 33195824, на підставі свідоцтв про право власності від 12.10.2009.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не надали належної оцінки цивільно-правовим підстав переходу у власність позивача об'єктів нерухомого майна, не встановили, чи набув на момент звернення із позовом до суду першої інстанції саме позивач право власності на спірні об'єкти нерухомості, та, відповідно, чи міг позивач з посиланням на ст. 392 ЦК України звертатись до господарського суду із позовом для захисту свого порушеного чи оспорюваного права, з наданням оцінки усім доказам, які б підтверджували наявність такого права у позивача, що є суттєвим для правильного вирішення цього спору, адже, звернення до суду із позовом для визнання права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за актом приймання-передачі від 15.03.2011 передавались об'єкти нерухомості.

Суди попередніх інстанцій, в даному випадку, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не дослідили належним чином порядку відчуження даних об'єктів та моменту набуття права на спірні об'єкти відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справа переглядається за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно вимог ст. 101 Господарського процесуального права України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, не надав належної оцінки доводам заявника апеляційної скарги, що передане по акту приймання-передачі від 15.03.2011 майно відповідача перебувало на час передачі в реєстрі заборон обтяжень об'єктів нерухомого майна.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до вимог ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, прийняті з порушенням норм процесуального права, тому підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ліквідатора Приватного підприємства "НОВ Будсервіс" Слідзьон Надії Петрівни задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі № 5015/2323/12 скасувати. Справу № 5015/2323/12 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.В. Білошкап

М.Д. Запорощенко